Результаты поиска по запросу «
начо зимы
»
Балакучий шинок #Сало с №востями разная политота
Наприкінці 30-х років минулого століття , навіть за польською окупацією, Львів активно розвивався. Однак 1939 року усе змінилося. У місто надовго прийшов терор.
Савєцькі окупанти, які увійшли у Львів вразили людей передовсім своїм зовнішнім виглядом. Це були здебільшого "монголи" чи "калмики", бідні, обдерті і ласі до чужого. „Визволителів”, як вони себе називали, мешканці описували як "нещасні, малі, косоокі, одягнуті у бурі шинелі, що нагадували швидше шмати до підлоги, аніж воєнні мундири.", пригадує свідок цих подій історик Ярослав Дашкевич.
З першого ж дня червонодупі розгорнули полювання за золотими або срібними годинниками на ланцюжках. Їх відбирали у власників не лише на вулицях, а навіть деколи вриваючись в оселі мешканців. Грабунки набули таких масштабів, що у Львові було запроваджено на два місяці військовий стан. За такі дії засудили 73 бійців та командирів червоної армії, 10 із яких - до розстрілу.
Але це не зупиняло "визволителів". Офіцерський склад вдавався до хитрощів. Довідавшись, що хтось має гарні меблі і поважний маєток, арештовували його, грабували, а потім випускали на волю, пояснивши, що то була помилка.
У другій половині січня 1940 року у Львові почався голод. У першу окупаційну зиму в меню багатьох родин переважала "смажена" на воді цибуля і картопляні пляцки, печені на блясі. На блясі також пекли коржі з борошна, замішаного на воді та солі. "Голод - найкращий кухар", - казали львів'яни.
Вже до 2 жовтня 1939р. у західній частині Україні перебувало 240 осіб партфункціонерів, а також цк комсомолу – 142. До 5 жовтня прибули ще одна тисяча комуністів та 500 комсомольців. Їх кількість постійно збільшувалася: станом на квітень 1940 р. у західних областях перебувало 16 тисяч комуністів, а в середині 1941 р. – 37 тисяч членів та кандидатів у члени вкп(б).
В листопаді розпочаласяся передислокація з московії працівників НКВД: 400 працівників НКВД (офіцерський керівний склад) за рахунок випускників училищ: Ленінградського – 60 осіб, Саратовського – 40, Смоленського – 50, Рязанського – 30, Горьківського – 53, Новочеркаського – 35, Воронезького – 40, а також 110 з інших закладів.
Звісно, що у новоприбулих гостро поставало квартирне питання. Проблема потребувала швидкого вирішення. Розпочалося вивільнення квартир за рахунок масових арештів і депортацій.
В період з 1939 до 1941 року депортацію провадили у декілька етапів. Арешти тривали безперервно і тюрми у Львові були переповнені.
За офіційними даними кількість заарештованих НКВД осіб в західній частині Україні в 1939 р. становила: 5 406 поляків, 2 779 українців, 1 439 євреїв; в 1940 р. – 15 518 поляків, 15 024 українців, 10 924 євреїв; в січні-травні 1941 р. ‑ 1 058 поляків, 5 360 українців, 797 євреїв. Отже всього в 1939—1941 рр. органами НКВД було заарештовано 21 982 поляки, 23 163 українці, 13 160 євреїв.
Кількість "вивільнених" квартир зростала у геометричній прогресії. Станом на 4 листопада 1939 року савєцька влада "знайшла" (саме це слово використане у звіті!) 1031 квартиру для передачі їх представникам партійно-господарського активу. 27 листопада нових господарів отримали 2649 помешкань. На 3 січня 1940р., "вивільнених"і "наданих" новим господарям квартир уже було уже 5407.
І це був лише початок, бо минуло лише 3,5 місяці з часу "визволення".
Моя Україна фэндомы разная политота
Реліз книги "Вогневир - Flameström" 2020. Трейлер. Арти. Та уривок тексту.
Зимою чи навесні 2020 року побачить світ книга в жанрі темного епічного фентезі у сеттінгу Київської Русі "Вогневир" (Flameström") письменника Володимира Кузнєцова. Зараз триває передзамовлення на сайті Воля https://thewill.com.ua/catalog/kniga-vognevir/
"Нікому не уникнути Вогняного Виру. Від нього не сховатися, не втекти – він затягне у себе, загорне в палаючи обійми. Війна прийшла на нашу землю – війна, дотепер небачена й незнана. Незчислена орда. Смертоносні машини. Чорні чари. Війна не чує благань. Війна поглинає слабких. Хто наважиться постати на її шляху?"
Спільнота видання в мордокнизі https://www.facebook.com/vognevyr/
Синописис:
Рутенія, край багатих міст та прадавніх лісів, зазнає нищівного нападу. З-за східного обрію, з безкраїх степів насувається Навала безжальних воїв, химерних чудовиськ та темних чаклунів, неспинна у прагненні жахливішім навіть за нищення та руйнування. Рутенські князі готуються зустріти цього найстрашнішого з ворогів. Але до того, чи подолані будуть кровна ворожнеча та зрадництво? Чи постануть на допомогу старі спільники та давні суперники? Банди варягів-найманців півночі, лицарські ордени жемайтів з хоругвами, намальованими вовчою кров’ю, охляла, але ще могутня Ромейська держава, сильна золотом та чарами, волелюбні сівергородці, що не визнають над собою ніякої влади… Прадавнє чародійство, духи Праві та Наві, а з ними – чудовиська, повні ненависті до людства.
Рутенія, край багатих міст та прадавніх лісів, зазнає нищівного нападу. З-за східного обрію, з безкраїх степів насувається Навала безжальних воїв, химерних чудовиськ та темних чаклунів, неспинна у прагненні жахливішім навіть за нищення та руйнування. Рутенські князі готуються зустріти цього найстрашнішого з ворогів. Але до того, чи подолані будуть кровна ворожнеча та зрадництво? Чи постануть на допомогу старі спільники та давні суперники? Банди варягів-найманців півночі, лицарські ордени жемайтів з хоругвами, намальованими вовчою кров’ю, охляла, але ще могутня Ромейська держава, сильна золотом та чарами, волелюбні сівергородці, що не визнають над собою ніякої влади… Прадавнє чародійство, духи Праві та Наві, а з ними – чудовиська, повні ненависті до людства.
В якості бонусу до передзамовлення - ексклюзивна суперобкладинка.
Уривок з тексту чіпляє. Мова досить мальовнича, що в купі з багатим сеттингом, щедро здобреним всілякою східнослов'янською нежиттю, обіцяє захопливе чтиво.
Уривок.
Селище було невелике – з десяток халуп, низьких, ледь не по стріхи заглиблених в землю, кільцем стояли довкруж невеличкого майдану з колодязем-журавлем. Біля колодязю лежав мертвий собака – роздутий як діжка, з висолопленим, чорним язиком. Над селом висіла глуха, мертвотна тиша – здавалося, навіть мала пташка не наважувалася завести поблизу своєї ранкової пісні. Тільки листя шепотіло на вітру, та стиха скрипіли віти.
Один з вояків висадив ногою двері ближньої халупи. Темрява, що панувала там, наче дим вивернулася назовні. Не наважившись перетнути порога, варяг нахилився, вдивляючись в чорне хатнє нутро.
- Мертві! – гукнув нарешті, і в голосі його лунав острах. – Всі мертві. Чоловік, дружина, дітлашня. Разом лежать…
- Прокляте місце… зачароване… - пролунав поміж воїнів пошепт, та ущухнув, тільки-но Віґдіс озирнулася.
Варяженка пройшла до колодязя, зазирнула в нього. Поміркувавши хвилину, вхопила журавля та занурила. Зі скреготом у присвітанковій тиші він опустився, хлюпнуло в глибині відро…
Складений з колод зруб наче вибухнув, чорна вода вдарило в хмарне небо, а за мить крижані бризки дощем впали на людей, що стояли поблизу. Нестерпний сморід вдарив у ніздрі, змусивши варягів відсахнутися – від води тхнуло мертвотою та падлом. Віґдіс, відкинута на декілька кроків, з повним люті стогоном відкинула колоду, що придавила їй ноги. З колодязя ж випросталася рука – біла як полотно, лискуча, з довгими чорними нігтями. За нею випросталася друга, а потім і голова – надута наче пухир, з чорним, проваленим носом, виряченими скляними очами, роззявленим синім ротом, в якому за білястими уламками зубів ворушилося щось темне й шпичасте.
Потопельник, здоровезний як ведмідь, вибрався назовні. Голе тіло його, роздуте, як кухва, вкрите було темними плямами, чорними мацаками на ньому звивалися жирні п’явки, а величезний крендюх здригався і ворушився. Груди його були вкрити глибокими розрізами – хтось добряче пошматував зашкарублу шкіру, залишивши на ній довгу низку чаклунських знаків. Такі ж були й на плечах та мерця, менші – на долонях і чолі.
- Чого заклякли?! –ревнув Матс. – Заціпило? Рубайте потвору!
- Стояти!!! – перекрила його Віґдіс, вже на рівних, з мечем напоготові. – Всі в кільце. Пильнуйте, браття! Зараз почнеться…
З глухим ревінням потопельник посунув на Віґдіс. Та зустріла його спокійно, низько нахиливши голову, виставивши перед собою щит і меч. Щосили ляснула клинком по залізному обручу щита:
- Нуж бо, стерво! Потіш мя – я чекаю!
Розбуджені жахливим ревінням велетня, з халуп навколо почали вилазити мертві. Були вони темні і й покручені, наче старі корчаги, немов смерть прийшла до них в невимовних стражданнях. Рухалися, наче понівечені ляльки, шкутильгаючи і розхитуючись, затиналися, й падали, зводилися чи повзли… але робили це неймовірно швидко і з безтямною впертістю. Серця варягів не вдарили й тричі, як перші мерці вже дісталися їх.
Один з вояків висадив ногою двері ближньої халупи. Темрява, що панувала там, наче дим вивернулася назовні. Не наважившись перетнути порога, варяг нахилився, вдивляючись в чорне хатнє нутро.
- Мертві! – гукнув нарешті, і в голосі його лунав острах. – Всі мертві. Чоловік, дружина, дітлашня. Разом лежать…
- Прокляте місце… зачароване… - пролунав поміж воїнів пошепт, та ущухнув, тільки-но Віґдіс озирнулася.
Варяженка пройшла до колодязя, зазирнула в нього. Поміркувавши хвилину, вхопила журавля та занурила. Зі скреготом у присвітанковій тиші він опустився, хлюпнуло в глибині відро…
Складений з колод зруб наче вибухнув, чорна вода вдарило в хмарне небо, а за мить крижані бризки дощем впали на людей, що стояли поблизу. Нестерпний сморід вдарив у ніздрі, змусивши варягів відсахнутися – від води тхнуло мертвотою та падлом. Віґдіс, відкинута на декілька кроків, з повним люті стогоном відкинула колоду, що придавила їй ноги. З колодязя ж випросталася рука – біла як полотно, лискуча, з довгими чорними нігтями. За нею випросталася друга, а потім і голова – надута наче пухир, з чорним, проваленим носом, виряченими скляними очами, роззявленим синім ротом, в якому за білястими уламками зубів ворушилося щось темне й шпичасте.
Потопельник, здоровезний як ведмідь, вибрався назовні. Голе тіло його, роздуте, як кухва, вкрите було темними плямами, чорними мацаками на ньому звивалися жирні п’явки, а величезний крендюх здригався і ворушився. Груди його були вкрити глибокими розрізами – хтось добряче пошматував зашкарублу шкіру, залишивши на ній довгу низку чаклунських знаків. Такі ж були й на плечах та мерця, менші – на долонях і чолі.
- Чого заклякли?! –ревнув Матс. – Заціпило? Рубайте потвору!
- Стояти!!! – перекрила його Віґдіс, вже на рівних, з мечем напоготові. – Всі в кільце. Пильнуйте, браття! Зараз почнеться…
З глухим ревінням потопельник посунув на Віґдіс. Та зустріла його спокійно, низько нахиливши голову, виставивши перед собою щит і меч. Щосили ляснула клинком по залізному обручу щита:
- Нуж бо, стерво! Потіш мя – я чекаю!
Розбуджені жахливим ревінням велетня, з халуп навколо почали вилазити мертві. Були вони темні і й покручені, наче старі корчаги, немов смерть прийшла до них в невимовних стражданнях. Рухалися, наче понівечені ляльки, шкутильгаючи і розхитуючись, затиналися, й падали, зводилися чи повзли… але робили це неймовірно швидко і з безтямною впертістю. Серця варягів не вдарили й тричі, як перші мерці вже дісталися їх.
Моя Україна фэндомы разная политота
На Житомирщині спалили сухостій разом із сільрадою
В селі Будо-Бобриця на Житомирщині, повністю згоріла будівля місцевої сільської ради. Не неї перекинувся вогонь з палаючої сухої трави. Полум'я охопило площу в 1 г і згодом перекинулося на адмінбудівлю. Вогнеборцям знадобилось близько 5 годин, аби загасити вогонь повністю.
Отличный комментарий!