цукрової галузі в РІ, саме Харитоненки стали найбагатшими та, водночас, найщедрішими промисловцями-цукрозаводчиками.
Іван Герасимович Харитоненко(1822-1891) - засновник "імперії".
Народився в селищі Нижня Сироватка, Харківська губернія (тепер - Сумська область, Україна). Син селянина-чумака, здобув освіту в сільській парафіяльній школі.
Після її закінчення батько відправив сина в Курськ до купця Худокормова, який володів бакалійною лавкою. Через декілька років молодий Харитоненко перейшов уже до торговця мануфактурою Гладкова. Саме тут, у Курську, була його друга школа, в якій він практично засвоював навички підприємницької діяльності. Займаючи посаду конторника, роз'їжджав по ярмарках, зустрічався і знайомився з різними людьми, укладав комерційні угоди.
Наприкінці 40-х рр., маючи певний капітал та чималий життєвий досвід, Іван Герасимович переїздить до Сум на постійне місце проживання. У квітні 1852 р. одружується з купецькою дочкою, полькою за походженням, Наталією Лещинською. В шлюбі з нею Іван Герасимович мав єдиного сина Павла, який народився 5 січня 1853 р.
У цей час Іван Герасимович уже самостійно провадив торгівлю цукром. Власниками цукроварень на Сумщині, як і в цілому на Наддніпрянській Україні, переважно були поміщики, які продавали вироблений продукт посередникам, а ті вже московським і петербурзьким купцям. Харитоненко пішов таким підприємницьким шляхом, розгорнувши широку посередницьку торгівлю цукром. У роки Кримської війни (1853—1856 рр.), коли були закриті чорноморські порти і цукор значно підвищився в ціні, він як брокер у відомих петербурзьких купців Григорія і Степана Єлисеєвих протягом усього року роз'їжджав по українських губерніях і великими партіями скуповував цукор.
Комерція цукром все більше приваблювала молодого комерсанта, а згодом і зовсім його захопила. Самотужки він починає вивчати технологію виготовлення "білого золота", відчуваючи, що справі організації цукроваріння можна присвятити себе повністю. Нажиті кошти Іван Герасимович почав вкладати в оренду цукрозаводів та маєтків, одночасно широко використовуючи й банківські кредити.
На межі 50—60-х рр. ХІХ ст. цукроваріння в Російській імперії перебувало в кризовому стані, та завдяки таким здібним підприємцям зі значними фінансовими можливостями як Симиренки, Терещенки, Харитоненко, Бродські, воно невпинно розвивалося і невдовзі ця галузь стала провідною в економіці Наддніпрянської України. Для І. Г. Харитоненка шлях до вершин підприємництва на першій порі був торований і невдачами. Спочатку він почав орендувати цукроварню в с. Ульянівка Сумського повіту, власником якої був нащадок відомого сумського козацько-старшинського роду Д. І. Кондратьєв. Потім підприємець зупинив свою увагу на цукрозаводі в с. Старому (тепер — с. Червоне), який належав поміщику Зборомирському. Оренда виявилася напрочуд невдалою: завод згорів разом з цукром, до того ж ні завод, ні його продукція не були застраховані. Харитоненко опинився на грані банкрутства — роки праці — і все пішло нанівець. В цій ситуації Івану Герасимовичу нічого не залишилося, як вдатися до допомоги московських і петербурзьких купців, які давно впевнилися в порядності, чесності, працьовитості свого компаньйона. Отримавши великий кредит, він зумів розпорядитися ним з успіхом. З тих пір доля, по великому рахунку, більше не випробовувала його — справи знову пішли вгору. Розширювалася комерційна діяльність, зростали капітали, що дало змогу після реформи 1861 р. купцю 1-ї гільдії Івану Герасимовичу Харитоненку скуповувати поміщицькі землі та будувати промислові заклади.
Іван Герасимович був великим меценатом та філантропом.Ставши одним з найбільших цукрозаводчиків, був відомий благодійною діяльністю. На побудову дитячого притулку він пожертвував до 90 000 руб. і капітал в 150 000 руб. на його утримання; на пристрій гуртожитку для студентів Харківського університету - 100 000 руб.; на будівництво церкви у селі Нижній Сироватці - 70000 руб. Крім того, він призначав значні пенсії осиротілим домами осіб, які служили в його маєтках, улаштував безкоштовну подачу медичної допомоги бідним міста Сум і за допомогою парафіяльних священиків роздавав бідним щомісячно до 200 руб., І багато жертвував на навчальні заклади і благодійні установи.
Помер Іван Герасимович Харитоненко 30 листопада 1891 в Сумах і похований на Центральному міському кладовищі, біля Петропавлівської церкви. На похорон його зібралося до 15 000 чоловік. На його могилі встановлено пам'ятник роботи скульптора Аристида Круазе.
Іван Герасимович Харитоненко(1822-1891) - засновник "імперії".
Народився в селищі Нижня Сироватка, Харківська губернія (тепер - Сумська область, Україна). Син селянина-чумака, здобув освіту в сільській парафіяльній школі.
Після її закінчення батько відправив сина в Курськ до купця Худокормова, який володів бакалійною лавкою. Через декілька років молодий Харитоненко перейшов уже до торговця мануфактурою Гладкова. Саме тут, у Курську, була його друга школа, в якій він практично засвоював навички підприємницької діяльності. Займаючи посаду конторника, роз'їжджав по ярмарках, зустрічався і знайомився з різними людьми, укладав комерційні угоди.
Наприкінці 40-х рр., маючи певний капітал та чималий життєвий досвід, Іван Герасимович переїздить до Сум на постійне місце проживання. У квітні 1852 р. одружується з купецькою дочкою, полькою за походженням, Наталією Лещинською. В шлюбі з нею Іван Герасимович мав єдиного сина Павла, який народився 5 січня 1853 р.
У цей час Іван Герасимович уже самостійно провадив торгівлю цукром. Власниками цукроварень на Сумщині, як і в цілому на Наддніпрянській Україні, переважно були поміщики, які продавали вироблений продукт посередникам, а ті вже московським і петербурзьким купцям. Харитоненко пішов таким підприємницьким шляхом, розгорнувши широку посередницьку торгівлю цукром. У роки Кримської війни (1853—1856 рр.), коли були закриті чорноморські порти і цукор значно підвищився в ціні, він як брокер у відомих петербурзьких купців Григорія і Степана Єлисеєвих протягом усього року роз'їжджав по українських губерніях і великими партіями скуповував цукор.
Комерція цукром все більше приваблювала молодого комерсанта, а згодом і зовсім його захопила. Самотужки він починає вивчати технологію виготовлення "білого золота", відчуваючи, що справі організації цукроваріння можна присвятити себе повністю. Нажиті кошти Іван Герасимович почав вкладати в оренду цукрозаводів та маєтків, одночасно широко використовуючи й банківські кредити.
На межі 50—60-х рр. ХІХ ст. цукроваріння в Російській імперії перебувало в кризовому стані, та завдяки таким здібним підприємцям зі значними фінансовими можливостями як Симиренки, Терещенки, Харитоненко, Бродські, воно невпинно розвивалося і невдовзі ця галузь стала провідною в економіці Наддніпрянської України. Для І. Г. Харитоненка шлях до вершин підприємництва на першій порі був торований і невдачами. Спочатку він почав орендувати цукроварню в с. Ульянівка Сумського повіту, власником якої був нащадок відомого сумського козацько-старшинського роду Д. І. Кондратьєв. Потім підприємець зупинив свою увагу на цукрозаводі в с. Старому (тепер — с. Червоне), який належав поміщику Зборомирському. Оренда виявилася напрочуд невдалою: завод згорів разом з цукром, до того ж ні завод, ні його продукція не були застраховані. Харитоненко опинився на грані банкрутства — роки праці — і все пішло нанівець. В цій ситуації Івану Герасимовичу нічого не залишилося, як вдатися до допомоги московських і петербурзьких купців, які давно впевнилися в порядності, чесності, працьовитості свого компаньйона. Отримавши великий кредит, він зумів розпорядитися ним з успіхом. З тих пір доля, по великому рахунку, більше не випробовувала його — справи знову пішли вгору. Розширювалася комерційна діяльність, зростали капітали, що дало змогу після реформи 1861 р. купцю 1-ї гільдії Івану Герасимовичу Харитоненку скуповувати поміщицькі землі та будувати промислові заклади.
Іван Герасимович був великим меценатом та філантропом.Ставши одним з найбільших цукрозаводчиків, був відомий благодійною діяльністю. На побудову дитячого притулку він пожертвував до 90 000 руб. і капітал в 150 000 руб. на його утримання; на пристрій гуртожитку для студентів Харківського університету - 100 000 руб.; на будівництво церкви у селі Нижній Сироватці - 70000 руб. Крім того, він призначав значні пенсії осиротілим домами осіб, які служили в його маєтках, улаштував безкоштовну подачу медичної допомоги бідним міста Сум і за допомогою парафіяльних священиків роздавав бідним щомісячно до 200 руб., І багато жертвував на навчальні заклади і благодійні установи.
Помер Іван Герасимович Харитоненко 30 листопада 1891 в Сумах і похований на Центральному міському кладовищі, біля Петропавлівської церкви. На похорон його зібралося до 15 000 чоловік. На його могилі встановлено пам'ятник роботи скульптора Аристида Круазе.
