Всем, кого уже заебали эти нацики на улицах Киева - здравствуйте.
Сейчас уже, слава Богу, заканчивается штурм верховной рады УКраины. Несколько доблестных бойцов правоохранительных органов и Беркута получили тяжелые ножевые ранения. Три - огнестрельные. А знаете, что самое ужасное? Что всю толпу нелюдей и фашистов, пытающихся захватить власть поддерживает народ. Что простые люди сами скалывают брусчатку и подают ее ультрасам для метания в беркут. А что тоже странно - на ответные броски светошумовых гранат они как-то странно реагируют, типа их ни с того ни с сего запустили в мирных наступающих. Само понятие "мирное наступление" - это же оксиморон, как живой труп, идейный майдановец и т.д.
Опять-таки, стремимся в Европу - берем пример из Европы. Франция
Во Франции была всего одна попытка нацистских обезьян придти к власти - 06.02.1934г. Они попытались захватить здание парламента в Париже. Само собой, были стянуты все силы ВВ и несколько армейских частей, но не они спасли Париж и Францию. Ее спасли простые парижане, которые оказали сопротивление нацюгам и гнали их до самого предместья ссаными тряпками.
Так неужели мы хуже парижан, неужели мы, украинский народ, сами ляжем под ярмо неонацистов? Люди, одумайтесь, спасайте Украину, изгоняйте нацизм с нашей родины.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Тевтоніє! Мене ти пожирала,
як вішала моїх дочок, синів
і як залізо, хліб та вугіль крала…
О, як твій дух осатанів!
Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? —
та, подавившись, падаєш в тріву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Сини мої, червоні українці,
я буду вас за подвиг прославлять,—
ідіть батькам на допомогу й жінці,
дітей спішіте визволять!
Па українських нивах, на російських,
па білоруських — я прошу, молю! —
вбивайте ворогів, злодюг злодійських,
вбивайте без жалю!
Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,
гляджу їх, мов пшеницю ярову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Із ран — нове життя заколоситься,
що з нього світ весь буде подивлять,
яка земля! яко зерно! росиця! —
Ну як же не сіять?
І я сіяю, крильми розгортаюсь,
своїх орлів скликаю, кличу, зву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Ще буде: неба чистої блакиті,
добробут в нас підніметься, як ртуть,
заблискотять косарки в житі,
заводи загудуть…
І я життям багатим розсвітаюсь,
пущу над сонцем хмарку, як брову…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Павел Тичина
Сейчас уже, слава Богу, заканчивается штурм верховной рады УКраины. Несколько доблестных бойцов правоохранительных органов и Беркута получили тяжелые ножевые ранения. Три - огнестрельные. А знаете, что самое ужасное? Что всю толпу нелюдей и фашистов, пытающихся захватить власть поддерживает народ. Что простые люди сами скалывают брусчатку и подают ее ультрасам для метания в беркут. А что тоже странно - на ответные броски светошумовых гранат они как-то странно реагируют, типа их ни с того ни с сего запустили в мирных наступающих. Само понятие "мирное наступление" - это же оксиморон, как живой труп, идейный майдановец и т.д.
Опять-таки, стремимся в Европу - берем пример из Европы. Франция
Во Франции была всего одна попытка нацистских обезьян придти к власти - 06.02.1934г. Они попытались захватить здание парламента в Париже. Само собой, были стянуты все силы ВВ и несколько армейских частей, но не они спасли Париж и Францию. Ее спасли простые парижане, которые оказали сопротивление нацюгам и гнали их до самого предместья ссаными тряпками.
Так неужели мы хуже парижан, неужели мы, украинский народ, сами ляжем под ярмо неонацистов? Люди, одумайтесь, спасайте Украину, изгоняйте нацизм с нашей родины.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Тевтоніє! Мене ти пожирала,
як вішала моїх дочок, синів
і як залізо, хліб та вугіль крала…
О, як твій дух осатанів!
Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? —
та, подавившись, падаєш в тріву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Сини мої, червоні українці,
я буду вас за подвиг прославлять,—
ідіть батькам на допомогу й жінці,
дітей спішіте визволять!
Па українських нивах, на російських,
па білоруських — я прошу, молю! —
вбивайте ворогів, злодюг злодійських,
вбивайте без жалю!
Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,
гляджу їх, мов пшеницю ярову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Із ран — нове життя заколоситься,
що з нього світ весь буде подивлять,
яка земля! яко зерно! росиця! —
Ну як же не сіять?
І я сіяю, крильми розгортаюсь,
своїх орлів скликаю, кличу, зву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Ще буде: неба чистої блакиті,
добробут в нас підніметься, як ртуть,
заблискотять косарки в житі,
заводи загудуть…
І я життям багатим розсвітаюсь,
пущу над сонцем хмарку, як брову…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Павел Тичина
