Еротичні моделі

шукаю допомоги заклиначів нейромереж

Форма українських легкоатлетів для Олімпіади в Ріо.

У Софії Київській показали 3D-голограму обличчя Ярослава Мудрого

Про це повідомляє "Голос України".

"Побачити, який насправді вигляд мав Ярослав Мудрий — не просто унікальна можливість. Це важлива подія з точки зору історичного контексту та порушення питання національної ідентичності. Йдеться не про радянський портрет, який порівнював київського князя з російськими царями, а про найбільш реальну відтворену модель обличчя, спроектовану на основі наукових фактів і досліджень", — зазначив під час презентації міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко.

Відтворено обличчя князя в результаті тривалих досліджень методом історико-криміналістичної експертизи на основі моделі черепа та з використанням новітніх технологій. Автори еконструкції — криміналіст Андрій Переїденко та мистецтвознавець Юрій Шатайло.

"У нас були детальні обміри, зображення фотографічні, рентгеноскопічні Ярослава Мудрого, — каже генеральна директорка Національного заповідника "Софія Київська" Неля Куковальська. Вона додає, що "київські князі не носили довгих борід, що характерно було для зображення російських царів, а довгими були вуса.

А нашим князям вона, так би мовити, домальовувалась і домальовується й дотепер".

"Фігура князя вагома для розквіту і становлення Русі як сильної держави і її визнання на міжнародному рівні. Саме тому українці і світ повинні знати, який насправді вигляд мали наші герої. Символічно і те, що 3D-зображення покажуть у "Софії Київській", побудованої з ініціативи Ярослава Мудрого", — підкреслив міністр культури Олександр Ткаченко.

Неля Куковальська наголосила, що 3D-голограма обличчя Ярослава Мудрого є одним із перших кроків до тієї правдивої історії, яка може пролити світло на певні історичні факти, зокрема на те, який вигляд мали у Середньовіччі наші пращури.

Унікальну конструкцію створили на замовлення у Данії, придбали її для заповідника фармацевтична компанія "Інтерхім" на чолі з генеральним директором Анатолієм Редером.

"Ми в "Інтрехім" тішимося, що змогли долучитися та подарувати заповіднику таку цікаву конструкцію, — каже Анатолій Редар. — Адже це відтинок української історії, надзвичайно важливий для усвідомлення тяглості нашої культури, розуміння власного коріння та свідомої самоідентифікації. Пишатись минулим, відстоювати теперішнє та бути впевненим у майбутньому — ось мета".

У Національному заповіднику ведуть активні пошуки мощей князя Ярослава та планують також відтворити зовнішність його дружини Інгігерди.

Джерело

Про это до революции. Добрачная жизнь мужчин.

Позиция церкви на этот счет была консервативна. Интимные отношения должны быть только в браке, добрачные связи неприемлемы для мужчин также, как и для женщин. На практике же отношение к добрачным связям мужчин было более чем лояльное, их часто не скрывали, а в некоторых случаях и заводили, чтобы наоборот хвастаться.

Чтобы утолить то, что стыдливо называли «половым чувством», вариантов у холостяков было несколько. И самый общественно порицаемый из них – как ни странно, решение вопроса во всех смыслах собственноручно. При этом если в крестьянской среде данные действия поборников нравственности беспокоили меньше (у крестьян ведь были проблемы более актуальные), то среди аристократов с этим боролись на полном серьезе. Более того, даже слова такие произносить было не принято, использовались формулировки типа «извращенное половое чувство», «тайный порок» и тд. В 1760 году авторитетный швейцарский врач Самуэль-Андре Тиссо опубликовал книгу, в которой утверждал, что все это ведет к букету заболеваний, от постоянных судорог и импотенции до проблем с сердцем и мозгом. В 1830 году во Франции вышла красочная брошюра «Книга без названия», в которой рассказывалось о славном 17-летнем юноше, который «осквернил себя» и из-за этого стал хилым, беззубым, облысел, покрылся язвами и зачах во цвете лет. Были и российские издания аналогичного содержания. В профилактических целях мальчиков часто заставляли спать, исключительно положив руки на одеяло, а пойманных за данным пороком секли розгами.

Удивительно, но среди аристократических слоев даже к однополым связям с товарищами относились лояльнее (но все же они нормой не считались и официально были уголовно наказуемы). Особенно часто они встречались в закрытых учебных заведениях (и это не было исключительно российским явлением, в Викторианской Англии подобные отношения были даже чащи). Администрация с ними боролась, но безуспешно. Остальные учащиеся смотрели на это, скорее, с юмором, чем с осуждением. Подобный сюжет, например, встречается в «Юнкерских поэмах» («Ода к Нужнику»), приписываемых Лермонтову. Разумеется, это не означает, что поэт сам имел однополые связи, но показывает, что они его не шокировали и он мог быть их свидетелем. В 1846 году сняли с должности и выслали из столицы преподавателя Павловского кадетского корпуса Александра Шенина. До этого он успел анонимно выпустить фривольную поэму «Похождения пажа». Куприн писал, что в закрытых мужских учебных заведениях и позже существовали «уродливые формы ухаживания (точь в точь как в женских институтах «обожание) за хорошенькими мальчиками, за «мазочками». А вот среди не «благородий» подобные связи встречались намного реже, и отношение было к ним отнюдь не лояльное.

Крестьяне и мещане решали «половой вопрос» традиционным способом, ища «полюбовниц» из своей среды. Часто среди солдаток, женщин, у которых мужья уехали на заработки в город, просто легкомысленных односельчанок, а иногда соблазняя и вполне скромных и добропорядочных девушек. Да и в целом нравы в деревнях были свободнее. Вот что пишет со слов местных жителей князь Тенишев о молодежи Владимирской губернии конца 19 – начала 20 века: «Пора половой зрелости наступает в 14 – 16 лет. Девушки внешне ее стыдятся, но между собой этим выхваляются. Парни целомудрие не хранят. Из шестидесяти особ женского пола более десяти, по подсчетам корреспондента, помогают утрате невинности парням». При этом браки в деревнях заключались относительно рано, так что вопрос целомудрия даже для скромников проблемой мог быть не долго. Примерно такая же ситуация была и в мещанской среде.

Еще один частый вариант удовлетворения «полового чувства» - посещение проституток. Лев Толстой описывал свой первый опыт в 16 лет так: «Когда братья затащили меня в публичный дом, я и совершил половой акт в первый раз своей жизни, я сел потом у кровати этой женщины и заплакал». Антон Чехов лишился девственности в 13 лет тоже в борделе, еще будучи гимназистом. Он и дальше периодически посещал злачные заведения, а в заграничных поездках не забывал знакомиться с местными красотами и с этой стороны, описывая потом в своих записях свои впечатления. В автобиографическом рассказе «В лодке» Максим Горький тоже описал свой первый опыт именно с проституткой. Горькому, в отличие от Толстого, первый опыт понравился. Вообще посещение борделя в то время было делом вполне обыденным. Некоторые руководители кадетских корпусов издавали приказы, официально разрешавшие кадетам старших курсов после медосмотра посещать закрепленный за данным училищем публичный дом, но обязательно выше средней категории.

Люди состоятельные, в том числе опасаясь заражений, часто заводили себе постоянных партнерш-содержанок. Более того, эффектная любовница была элементом престижа. Обычно они делились на 2 категории - «камелии» и девушки из богемной среды. Первые получили свое название после нашумевшего романа Дюма «Дама с камелиями». На практике они просто жили на содержании мужчин, профессии или не имели. Вся деятельность камелии сводилась к тому, чтобы просто быть красивой, скрашивать досуг, а если она надоест, искать нового спонсора. Иногда «наниматель» на арендованной для нее квартире мог устраивать неформальные вечера для своих друзей, ходить с ней на закрытые вечеринки для «своих», где толстосумам можно было бы хвастаться друг перед другом красотой своих подруг. В качестве содержанок заводили актрис, певиц, танцовщиц, и это было еще престижнее. Но это уже совсем другая история

Часто холостые «их благородия» решали свой «половой вопрос» с собственной прислугой, а до отмены крепостного права со своими крепостными крестьянками. Связями с ними «отметились» и Пушкин, и Тургенев. Ну и все тот же Толстой, который писал: «В молодости я вел очень дурную жизнь, а два события этой жизни особенно и до сих пор мучают меня. Эти события были: связь с крестьянской женщиной из нашей деревни до моей женитьбы... Второе — это преступление, которое я совершил с горничной Глашей, жившей в доме моей тетки. Она была невинна, я ее соблазнил, ее прогнали, и она погибла». Так что у соблазненной и брошенной Катерины Масловой был прототип.

Весьма любопытны в плане изучения интимной жизни мужчин до Революции «половые перепеси» студентов, и самая примечательная из них была проведена среди учащихся Московского университета 1904 года. Им предложили анонимно заполнить анкету с 208 вопросами (отвечать можно было не на все) в том числе о своей частной и интимной жизни. Получено было 2150 анкет, примерно от половины всех студентов ВУЗа. Согласно ответам, портрет среднестатистического студента такой: 19-21 год (96% опрошенных), городского происхождения (80%), из средних и обеспеченных слоев общества (ниже среднего благосостояние своей семьи оценили только 20%). И вот какие интересные результаты.

Ранее проявление полового чувства у себя отметили 92%, и они приписывали это порнографическим книгам и картинкам (24%), уличным впечатления (17%), поведению товарищей (14). Семейное половое воспитание у большинства опрошенных сводилось к моральным наставлением и запугиванию опасностями венерических и психических (на почве «тайного порока») заболеваний. В школе половое возбуждение испытали 44% опрошенных, разъяснения же о половых процессах получил лишь каждый восьмой, да и те в 62% от товарищей. Сомнительные предложения (к "рукоблудию" или "мужеложству") в школьные годы получали 12%, из них 86% от товарищей и 13% от учителей. Сексуальный опыт до поступления в университет имели 67%. Среди них половина впервые получила его в 14-17 лет, 22% в 16 лет. Первой женщиной у 41% была проститутка, у 39% - прислуга, у 10% замужняя женщина. У 14% интимные отношения бывают один раз в месяц, у 40% - еще реже) и случайными. В 47% партнерши - проститутки, две трети иногда проводят досуг со случайными женщинами. Предохраняются 79%. Менее охотно отвечали студенты о «самообслуживании». В «тайном пороке», имевшем место ранее, признались 60%, в том, что и сейчас иногда этим занимаются 14%. А из них, в свою очередь, 60% пытаются побороть эту привычку. Ну и самое грустное – 25.3% студентов страдали венерическими заболеваниями

Скільки триватиме карантин? Вчені змоделювали три сценарії протидії епідемії

Одною із найбільш важливих подій вчорашнього дня по темі коронавірусу стала публікація результатів моделювання ефективності різних стратегій протидії від авторитетного Британського Імперського Коледжу.

Застереження: до будь якої моделі, наскільки б просунутою вона не була, треба ставитися обережно. "Немає вірних моделей, просто деякі з них корисні". Не варто сприймати числа внизу як невідворотність або вирок.

Отже, науковці використали початкові реальні дані по смертності та заразності з  Китаю/Кореї/Італії та спробували передбачити результат трьох стратегій за допомогою просунутої версії SIR-моделі:

Conflict Armament Research - британська слідча організація, яка відслідковує постачання зброї,опублікували звіт про походження стрілецької зброї та боєприпасів, які використовуються у бойових діях на сході України. Це дослідження проводилося за підтримки Європейського Союзу та уряду Німеччини. Автори вказують, що робота над проектом тривала три роки.

1) Арсенал “збройних формувань”, який був відстежений або згаданий у звіті CAR, включає автомати та снайперські гвинтівки, гранатомети та ракетні установки, високоточні боєприпаси, міни, протитанкові керовані ракети (ПТУР), переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК), бронетранспортери, основні бойові танки та БПЛА. Це великий спектр озброєнь, який навряд чи можна було б накопичити у вигляді трофеїв, “захоплених ополченцями Донбасу” в боях проти регулярних Збройних сил України.

2) Заводи на території сучасної Російської Федерації виробили абсолютну більшість патронів і 41 з 43 одиниць стрілецької зброї, описаних у звіті. Значна частина захоплених одиниць озброєнь та техніки була зроблена після розпаду Радянського Союзу. З іншого боку, українські компетентні органи у своїх офіційних відповідях на розшукові запити з CAR щодо практично всієї описаної стрілецької зброї підтвердили, що ці одиниці не перебували на озброєнні Збройних сил України та не були зареєстровані як вкрадені, втрачені чи списані, не передавалися ні в які інші військові частини. У сукупності ці результати доводять, що вказана зброя не могла бути захоплена в бою в українських військ або “знайдена в шахтах Донбасу”.

3) Розслідувачі CAR також направили розшукові запити російським компетентним органам та на заводи, тим самим дали РФ можливість відповісти на обґрунтовані та політично нейтральні запити, і тим самим довести, що вона не є стороною збройного конфлікту на території України. Відповіді з російської сторони не надійшло. На наш погляд, відмова РФ від відповіді є черговим свідченням її безпосередньої участі у війні проти України, більш промовистою, ніж будь-яке звинувачення з політичних трибун.

4) У звіті наголошується на сильному переважанні автоматів і ручних кулеметів калібру 5,45 × 39 мм у порівнянні з більш застарілим калібром 7,62 × 39 мм. Це різко контрастує із результатами CAR в інших регіонах (89,47% зброї калібру 5,45 у війні в Україні у порівнянні з приблизно 5% у конфліктах в Азії та Африці). Дев’ять із 20 зразків зброї, зафіксованих в Україні, ніколи не потрапляли у поле зору CAR деінде. До них відносяться снайперська гвинтівка 9×39 мм ВСС “Гвинторіз” та великокаліберна снайперська гвинтівка АСВК 12,7×108 мм, виготовлена у 2013 році. CAR не виявили доказів співпадінь ланцюжків постачання з іншими конфліктами. На відміну від конфліктів в інших регіонах світу війна в Україні, схоже, не залежить від позарегіональних постачання. Практично вся ця стрілецька зброя була зроблена в Росії, тоді як гвинтівки ВСС та АСВК є армійськими зразками зброї, які стоять на озброєнні армії та сил спеціальних операцій РФ, вони не надходять на ринок цивільної зброї. І ВСС, і АСВК також було зафіксовано у матеріалах InformNapalm. Ці дані спростовують наративи російської пропаганди про “воєнторг” як джерело постачання для збройних формувань, що діють на Донбасі.

5) Практично всі одиниці зафіксованої стрілецької зброї мають однакові серійні номери на основних компонентах, що вказує на те, що компоненти є оригінальними та не були взяті з іншої зброї. Така комплектація говорить про те, що ланцюжок постачання зброї від виробничого підприємства або військового складу був дуже коротким. Таким чином, згадка журналіста New York Times про “торгівлю зброєю” у цьому конфлікті є недоречною. Два попередні встановлені факти разом переконливо свідчать про те, що стрілецька зброя постачалася безпосередньо з російських військових складів.

6)У звіті зафіксовано систематичне стирання основних розпізнавальних знаків на деяких зразках зброї, боєприпасів, транспортних засобів та БПЛА з явним наміром утруднити встановлення походження та відстежуваність, приховати докази точного місця передачі чи замаскувати країну виробника. Зокрема, були стерті маркування, наприклад, на двох третинах гранатометів РПО-А та на всіх одноразових гранатометах МРО-А, на ряді електронних компонентів БПЛА Орлан-10 та Елерон-СВ, були зішкрябані бортові номери з БМД (не полягає на озброєнні української армії), розпізнавальні маркування були стерті з протипіхотних мін МОН-50 і т.д. CAR зазначає, що підхід до видалення розпізнавальних знаків згодом змінювався у відповідь на більш пильну увагу. Послідовні зусилля щодо видалення серійних номерів та інших ідентифікаційних маркувань повністю узгоджуються з широко відомою російською інформаційною стратегією заперечення присутності на кшталт “их там нет”, що ще раз доводить гібридний характер війни, яку РФ веде проти України.

7)Хоча учасники російських збройних формувань в Україні та їхні постачальники стирали одні маркування, вони навмисно залишили недоторканими інші. Маркування, що залишилися, як от вторинні серійні номери або номери партій, дозволяли користувачам вести облік майна. Цей метод свідчить про те, що постачальники та кінцеві користувачі цієї зброї застосовують процеси обліку матеріально-технічних засобів відповідно до офіційної військової доктрини і, що вони діють у рамках більшої централізованої структури матеріально-технічного забезпечення. Контекст звіту CAR, а також дані та висновки InformNapalm та інших OSINT-груп з усією очевидністю демонструють, що це доктрина та структура матеріально-технічного забезпечення ЗС РФ.

8)Невеликий розділ у звіті присвячено мінам. Розслідувачі CAR описали п’ять моделей мін: МОН-50, ОЗМ-72, ПМН-2, ПОМ-2 та ТМ-62М. Усі вони вироблені у Росії; більшість із них було випущено поле розпаду СРСР. Чотири зразки зі списку є протипіхотними мінами , які заборонені Оттавською конвенцією (ратифікована Україною, але не ратифікована РФ). Україна перебуває у процесі утилізації своїх запасів протипіхотних мін. ЗСУ не використовують протипіхотні міни, на відміну від ЗС РФ.

9)У CAR зазначили, що озброєні формування експлуатують в Україні цілий парк військових БПЛА російського виробництва, документально зафіксувавши “Орлан-10”, “Елерон-3СВ”, “Гранат-2”, “Заставу”, а також БПЛА невідомої моделі, зовні схожий на “Орлан-10” У матеріалах InformNapalm зафіксовано чотири типи БПЛА, з описаних у звіті, та ще чотири додаткові типи. Ми також писали і про невідомий БПЛА. Крім використання в Україні, цей же загадковий тип БПЛА був збитий над Туреччиною, де, ймовірно, експлуатувався російськими військами, дислокованими в Сирії. CAR повідомляє, що російські сили використовували ці ж невідомі БПЛА над територією країн-членів ЄС, таких як Литва та Польща, запускаючи їх із території Білорусі. Військові відомства Литви, Туреччини та України не змогли ідентифікувати цей тип БПЛА, зазначивши, що це новітня та секретна розробка російського ВПК. У сукупності дані та висновки CAR, а також InformNapalm переконливо свідчать про те, що нове та дуже дороге російське обладнання для повітряної розвідки в Україні експлуатують не “ополченці” та “сепаратисти”, а професійні російські військові.

10)Розділ звіту, присвячений БПЛА, також торкнувся важливої проблеми використання іноземних (у тому числі й європейських) військових технологій і технологій подвійного призначення в описаних російських безпілотниках. Попри ембарго на постачання зброї, запроваджене щодо Росії у 2014 році всім цивілізованим світом, у виробництві цих БПЛА використовувалися компоненти, виготовлені у Великій Британії, Чехії, Франції, Німеччині, Іспанії та США. У звіті простежуються європейські та російські компанії, що беруть участь у ланцюжку постачання оптики, електроніки та двигунів від їх виробників у ЄС, до підсанкційних російських оборонних компаній через мережу російських та закордонних незалежних дистриб’юторів електроніки та компонентів. У звітах також порушено специфічну проблему непрозорих правил ліцензування компонентів подвійного призначення та низької ефективності ембарго щодо виробництва безпілотних літальних апаратів.

11)Дані CAR також свідчать про те, що російські збройні формування в Україні використали зброю, яку раніше захопили ЗС РФ у Грузії під час російсько-грузинської війни в серпні 2008 року. Йдеться про польські зенітні ракети GROM. Грузія закупила у Польщі 100 пускових установок ПЗРК та ракет цього типу. Велика кількість цих систем використовувався в бойових діях, і як мінімум 26 ракет залишилися в розпорядженні грузинської армії. Однак деякі з них були втрачені на полі бою, були захоплені російськими військами та згодом опинилися у зоні конфлікту в Україні. Відповіді компетентних органів Польщі, Грузії та України на розшукові запити CAR переконливо показують, що ці ПЗРК не могли потрапити туди з жодного іншого джерела, ніж ЗС РФ.

https://www.conflictarm.com/wp-content/uploads/2021/11/Weapons-of-the-war-in-Ukraine.pdf