#Острый Перец политика песочница политоты чеченцы переулок разная политота 

Темней години повертаеться додому москаль. Раптом бачить - з темряви провулку 61жить на нього дебелий, двометровий чеченець з автоматом \ з жахливим виразом обличчя щось гор-лае. Москаль з переляку й чкурнув од нього. Чеченець за ним. Москаль набрав швидкости. Чеченець не в1дстае й продовжуе щось
Развернуть

#Сало с №востями Балакучий шинок мова польща текст story разная политота 

Нація білінґвалів

Минулого тижня сидимо ми з моїм другом-літератором у Кракові. Сидимо не в – як хтось наївний міг би припустити – бібліотеці чи музеї, а на терасі якогось із барів. Підходить кельнерка, ми щось замовляємо польською, а потім знову перемикаємося на розмову між собою – ясна річ, українською.


Розмова з кельнеркою не така довга й не настільки багата на лексичні пласти, щоб у гаморі туристичного міста розчути акцент. Можна, відтак, навіть великодушно ствердити, що свій барний запас слів і лаконічних фраз вона натренувала досконало, тож ніякого акценту й не чути. І чи то вечір був особливо ніжним, чи то кельнерка дорогою з нетрів бару трохи відпивала з замовлених клієнтами трунків (щоб не розливалися), але в якийсь момент вона радісно випалила:


— А ви с Украіни? Класно, а я тоже!


Зустріч на Ельбі.


— А ви с какіх гарадов? – все не вгавала вона.

— Ми з Чернівців і Ужгорода, ‒ відповів я, бо друг-літератор поглядом прикипів до таці і від радісного передчуття на якусь мить втратив дар мовлення. ‒ А ви?

— Я с Хєрсона, но уже больше года тут работаю.

— О, і так вивчили польську, що ми навіть не розчули акценту.

— Ну я стараюсь, ‒ усміхнулася вона, а я подумки розкодував алюзію на сакраментальне «батя, я стараюсь».


А що темп ми з другом взяли нормальний, то наступного разу вона підійшла до нас зовсім скоро.


— Што-та єщо вибралі? ‒ звернулася вона до нас, наче до старих друзів.

— Вам так чудово вдається говорити польською, а українською не пробували? – сказав я зовсім дружелюбно.

— А што, вам мєшаєт? Я панімаю украінскій, но гаваріть нє магу.

— А от польською можете без проблем?

— Но я же виучіла!

— Так, а мову своєї країни не могли вивчити за стільки років?


У повітрі зависла напруга. Можливо, дівчина помилково подумала, що я намагаюся її зачепити чи образити.


— А в чом праблєма? Я панімаю украінскій, просто у нас в Хєрсонє нє с кєм балакать на мовє. Но ви можетє гаваріть, я всьо панімаю, для мєня ета нє праблєма савсєм.


— Це я вже зрозумів, просто цікаво, чому польська вам далася так легко, а українська так і не підкорилася, ‒ я усміхнувся, щоб якось розрядити ситуацію.


— Чєсна гаваря, нє знаю. Шо-та труднає єсть в мовє. Мнє она очінь нравіцца, такая мілазвучная. Я би вам так сказала: она такая красівая, што нє хочетса єйо кавєркать!


Такий аргумент крити нічим. Адже українська мова настільки прекрасна, що її треба просто споглядати і слухати, але не обов’язково вчити. Щоб нє кавєркать.


А щодо ідеї зробити другою державною мовою англійську, то я тільки за. Українці без проблем її опанують. І будуть двомовні – говоритимуть російською й англійською, вільно й прекрасно. Але не українською. Щоб нє кавєркать.


Китайської експансії теж не треба боятися. Нація вроджених білінґвалів дасть собі раду й із цією мовою, за рік-два защебече.

Аби лише не своєю.


Джерело: Андрій Любка, Zbruč
Развернуть

#Острый Перец политика песочница политоты Беларусь творчество душевнобольных ух пиндосы vk разная политота 

Валерия Трофимович
Pavel, мы русские, мы говорим и думаем по русски, мы ничем не отличаемся от русских, название "Белоруссия" придумали Американцы в 1991 , когда развалили СССР, чтобы ослабить Россию и раздробить на множество государств. Хохлы повелись, но мы от своей истиной родины не


Развернуть

#Сало с №востями Балакучий шинок мова історія разная политота 

Звідки в Києві взялася українська мова?

Допис є продовженням поперденього про російську мову. Росіянам з ґуґлівським перекладачем теж рекомендується. Приємно читання!


Що спільного в української мови із санскритом... Як розмовляли прадавні слов’яни... Яка була мова в Україні, коли України ще не було... Коли зародилася українська...


Про походження української мови сьогодні написано цілі фантастичні романи. Брак популярної філологічної літератури змусив взятися за справу ентузіастів, які переважно не є фахівцями в питаннях мови. Проте виявляють напрочуд велику активність. Одні “специ” виводять українську ледве не із санскриту, інші поширюють міфи про уявний польський чи навіть угорський вплив, хоча здебільшого не володіють ні польською, ні українською, ні тим більше угорською мовою.

штшш эдиш,Сало с №востями,ccn, saloandnews, сало с новостями, новости с салом,разное,Балакучий шинок,Сало, аналитика, обсуждения, Украина, война,мова,історія,разная политота

Не баян, а класика


Чому в українській мові багато слів із санскриту?

Зіставляючи різні мови, учені дійшли висновку, що деякі з них дуже близькі одна до одної, інші є родичками більш віддаленими. А є такі, котрі взагалі не мають між собою нічого спільного. Наприклад, установлено, що спорідненими є українська, латинь, норвезька, таджикська, гінді, англійська тощо. А ось японська, угорська, фінська, турецька, етруська, арабська, баскська та інші з українською чи, скажімо, іспанською ніяк не пов’язані.


Доведено, що кілька тисячоліть до нової ери існувала така собі спільнота людей (племен), які розмовляли близькими діалектами. Ми не знаємо, де це було і в який точно час. Можливо, 3–5 тисяч років до н.е. Припускають, що ці племена проживали десь у Північному Середземномор’ї, можливо навіть, у Подніпров’ї. Індоєвропейська прамова не збереглася до наших часів. Найдавніші письмові пам’ятки, що дійшли до наших днів, написані були тисячу літ до нової ери мовою давніх жителів Індії, що має назву “санскрит”. Як найдавніша, ця мова вважається найближчою до індоєвропейської.


Учені реконструюють прамову на основі законів зміни звуків та граматичних форм, рухаючись, так би мовити, у зворотному напрямку: від сучасних мов – до спільної мови. Реконструйовані слова наводяться в етимологічних словниках, давні граматичні форми – в літераторі з історії граматик.


Сучасні індоєвропейські мови успадкували більшість коренів від часів прадавньої єдності. У різних мовах споріднені слова часом звучать дуже по-різному, але ці відмінності підпорядковані певним звуковим закономірностям.


Порівняйте українські та англійські слова, що мають спільне походження: день – day, ніч – night, сонце – sun, матір – mother, син – son, око – eye, дерево – tree, вода – water, два – two, могти – might, сварити – swear, веліти – will. Тож українська, як і решта індоєвропейській мов, має багато спільних слів із санскритом та іншими спорідненими мовами – грецькою, ісландською, давньоперською, вірменською тощо, не кажучи вже про близькі слов’янські – російську, словацьку, польську...


Унаслідок переселення народів, воєн, загарбань одних народів іншими мовні діалекти віддалялися один від одного, утворювалися нові мови, зникали старі. Індоєвропейці розселилися по всій Європі й проникли в Азію (тому й дістали таку назву).


Праіндоєвропейська мовна сім’я залишила після себе, зокрема, такі групи мов: романські (мертва латинь, французька, італійська, іспанська, португальська, румунська, молдавська та ін.); германські (мертва готська, англійська, німецька, шведська, норвезька, ісландська, датська, голландська, африкаанс тощо); кельтські (валлійська, шотландська, ірландська та ін.), індоіранські (мертва санскрит, гінді, урду, фарсі, таджикська, осетинська, циганська, можливо, також мертва скіфська тощо); балтійські (мертва прусська, литовська, латиська та ін.), слов’янські (мертва старослов’янська, або “староболгарська”, українська, болгарська, польська, російська, білоруська, тощо). Окремі індоєвропейські пагони пустили грецька, вірменська, албанська мови, які не мають близьких родичів. Чимало індоєвропейських мов не дожили до історичних часів.


Чому індоєвропейські мови так відрізняються одна від одної?

Як правило, формування мови пов’язане з географічним відокремленням її носіїв, міграцією, завоюваннями одних народів іншими. Розбіжності в мовах індоєвропейців пояснюються взаємодією з іншими – часто неіндоєвропейськими – мовами. Одна мова, витісняючи іншу, отримувала певні ознаки переможеної мови й відповідно відрізнялася цими ознаками від своєї родички (витіснену мову, яка залишила свої сліди, називають субстратом), а також зазнавала граматичних та лексичних змін. Можливо, існують певні внутрішні закономірності розвитку мови, які з часом “віддаляють” її від споріднених наріч. Хоча, напевне, причиною появи будь-яких внутрішніх закономірностей є вплив інших (субстратних) мов.


Так, у прадавні часи в Європі були поширені численні мови, вплив яких і спричинив до нинішньої багатобарвної мовної картини. На розвиток грецької мови вплинули, зокрема, іллірійська (албанська) та етруська. На англійську – норманська та різні кельтські наріччя, на французьку – галльська, на російську – фінно-угорські мови, а також “староболгарська”. Фінно-угорський вплив у російській мові дав ослаблення ненаголошених голосних (зокрема акання: молоко – млаако), закріплення g на місці г, оглушення приголосних у кінці складу.

Вважається, що на певному етапі мовної еволюції, до утворення окремих слов’янських та балтійських мов, існувала балто-слов’янська єдність, оскільки ці мови мають величезну кількість спільних слів, морфем і навіть граматичних форм. Припускають, що спільні предки балтів і слов’ян населяли території від Північного Подніпров’я – до Балтійського моря. Проте внаслідок міграційних процесів ця єдність розпалася.

На мовному рівні це відбилося дивовижним чином: праслов’янська мова постає як окрема мова (а не балто-слов’янський діалект) з початком дії так званого закону відкритого складу. Праслов’яни отримали цей мовний закон, взаємодіючи з якимсь неіндоєвропейським народом, мова якого не терпіла поєднання кількох приголосних звуків. Суть його зводилася до того, що всі склади закінчувалися на голосний звук. Старі слова почали перебудовуватися так, що між приголосними вставлялися короткі голосні або голосні мінялися місцем із приголосними, кінцеві приголосні втрачалися або після них з’являлися короткі голосні. Так, “ал-ктіс” перетворився на “ло-ко-ті” (лікоть), “кор-вас” на “ко-ро-ва”, “ме-дус” на “ме-до” (мед), “ор-бі-ті” на “ро-би-ти” “драу-гас” на “дру-ги” (другий) тощо. Грубо кажучи, уявлення про “дослов’янський” мовний період дають балтійські мови, які не зачепив закон відкритого складу.

Звідки нам відомо про цей закон? Насамперед з найдавніших пам’яток слов’янської писемності (Х – ХІІ століття). Короткі голосні звуки позначалися на письмі літерами “ъ” (щось середнє між коротким “о” й “и”) та “ь” (короткий “і”). Традиція написання “ъ” в кінці слів після приголосних, яка перейшла в російську мову за київською традицією передачі церковнослов’янської, дожила аж до початку ХХ століття, хоча, звісно, ці голосні в російській ніколи не читалися.

Якою мовою розмовляли праслов’яни?
Ця мова проіснували з І тисячоліття до н.е. до середини І тисячоліття н.е. Звісно, не було якоїсь цілісної мови в сучасному розумінні цього слова, а тим більше її літературного варіанта. Ідеться про близькі діалекти, що характеризувалися спільними ознаками.

Праслов’янська мова, отримавши закон відкритого складу, звучала приблизно так: зе-ле-нъ ліє-съ шу-ми-тъ (читається “зе-ле-ни ліє-со шу-ми-то” – зелений ліс шумить); къ-де і-доун-тъ медъ-віє-дъ і влъ-къ? (читається “ко-де і-доу-то ме-до-віє-до і вли-ко? (де йдуть ведмідь і вовк?). Монотонно і рівномірно: тра-та-та-та... тра-та-та... тра-та-та... Наше сучасне вухо навряд би чи могло розпізнати в цьому потоці знайомі слова.

Деякі вчені вважають, що субстратною мовою для праслов’ян, котра “запустила” в дію закон відкритого складу, була неіндоєвропейська мова трипільців, які населяли теперішні українські землі (субстратна мова – поглинута мова, яка залишила в мові-переможниці фонетичні та інші сліди).

Саме вона не терпіла скупчень приголосних, склади в ній закінчувалися лише на голосні звуки. І саме від трипільців начебто дійшли до нас такі слова невідомого походження, що характеризуються відкритістю складів та строгим порядком звуків (приголосний – голосний), як мо-ги-ла, ко-би-ла та деякі інші. Мовляв, від трипільської мови українська – через посередництво інших мов та праслов’янських діалектів – успадкувала свою мелодику й деякі фонетичні особливості (наприклад чергування у–в, і–й, яке допомагає уникати немилозвучних збігів звуків).


На жаль, неможливо ні спростувати, ні підтвердити цю гіпотезу, оскільки якихось достовірних даних про мову трипільців (як, до речі, і скіфів) не збереглося. Водночас відомо, що субстрат на певній території (фонетичні та інші сліди переможеної мови) справді дуже живучий і може передаватися через кілька мовних “епох”, навіть через посередництво мов, які не дожили до наших днів.


Відносна єдність праслов’янських наріч проіснувала до V–VI століття нової ери. Де мешкали праслов’яни – достеменно не відомо. Вважається, що десь на північ від Чорного моря – у Подніпров’ї, Подунав’ї, у Карпатах чи між Віслою та Одером. У середині першого тисячоліття внаслідок бурхливих міграційних процесів праслов’янська єдність розпалася. Слов’яни заселили всю центральну Європу – від Середземного до Північного моря.

Г
К ЕЛ Ь Т
© «1збош ик» тга/морув.к iev.ua
ПРАБАТЫаВЩИНА СЛОВ’ЯН
За мовними дан ими:
ш Любор Н шерле Макс Фасмер
За дан и ми археологи:
Борис Рибаков Велике розселення слов'ян VI-VII ст. (Володимир Баран),Сало с №востями,ccn, saloandnews, сало с новостями, новости с салом,разное,Балакучий
Відтоді почали формуватися прамови сучасних слов’янських мов. Точкою відліку творення нових мов став занепад закону відкритого складу. Такий само загадковий, як і його виникнення. Ми не знаємо, що спричинило цей занепад – черговий субстрат чи якийсь внутрішній закон мовної еволюції, який почав діяти ще в часи праслов’янської єдності. Проте в жодній слов’янській мові закон відкритого складу не вцілів. Хоча й залишив у кожній з них глибокі сліди. За великим рахунком, фонетичні та морфологічні відмінності між цими мовами зводяться до того, наскільки відмінними є рефлекси, зумовлені падінням відкритого складу, у кожній з мов.


Як з’явилися сучасні слов’янські мови?

Занепадав цей закон нерівномірно. В одних говірках наспівне вимовляння (“тра-та-та”) збереглося довше, в інших – фонетична “революція” відбулася швидше. У результаті праслов’янська мова дала три підгрупи діалектів: південнослов’янські (сучасні болгарська, сербська, хорватська, македонська, словенська та інші); західнослов’янські (польська, чеська, словацька тощо); східнослов’янські (сучасні українська, російська, білоруська). У давні часи кожна з підгруп являла собою численні говірки, що мали певні спільні риси, котрі відрізняли їх від інших підгруп. Ці говірки далеко не завжди збігаються з сучасним розподілом слов’янських мов та розселенням слов’ян. Велику роль у мовній еволюції в різні періоди відіграли процеси державотворення, взаємні впливи слов’янських наріч, а також чужомовні елементи.


Власне, розпад праслов’янської мовної єдності міг відбуватися таким чином. Спочатку територіально “відірвалися” від решти племен південні (балканські) слов’яни. Цим пояснюється те, що в їхніх говірках закон відкритого складу протримався найдовше – аж до ІХ–ХІІ століть.

У племен, що були пращурами східних та західних слов’ян, на відміну від балканських, у середині першого тисячоліття мова зазнала кардинальних змін. Занепад закону відкритого складу дав старт розвиткові нових європейських мов, чимало з, яких не дожили до нашого часу.

Носії праукраїнської мови становили собою розрізнені племена, кожне з яких розмовляло власним наріччям. Поляни розмовляли по-полянськи, деревляни – по-деревлянськи, сіверяни – по-сіверянськи, уличі й тиверці – по-своєму і т.д. Але всі ці наріччя мали однакові наслідки занепаду відкритого складу, тобто характеризувалися спільними рисами, які й зараз відрізняють українську мову від інших слов’янських мов.

Звідки нам відомо про те, як розмовляли в Україні в давні часи?

Існує двоє достеменних джерел наших сьогоднішніх знань про давньоукраїнські говірки. Перше – письмові пам’ятки, найдавніші з яких були написані в Х–ХІІ століттях. Однак, на жаль, записів тією мовою, якою розмовляли наші предки, не велося взагалі. Літературною мовою Києва була “староболгарська” (церковнослов’янська) мова, яка прийшла до нас із Балкан. Це мова, на яку в ІХ столітті Кирило й Мефодій переклали Біблію. Вона була незрозуміла східним слов’янам, оскільки зберегла давній закон відкритого складу. Зокрема, у ній звучали короткі голосні після приголосних звуків, що позначалися буквами “ъ” та “ь”. Проте в Києві ту мову поступово українізували: короткі звуки не читалися, а деякі голосні було замінено на свої – українські. Зокрема, носові голосні, які досі збереглися, скажімо в польській, вимовлялися як звичайні, “староболгарські” дифтонги (подвійні голосні) читалися на український манер. Кирило й Мефодій дуже б здивувалися, почувши “свою” мову в київській церкві. Цікаво, що деякі вчені намагалися реконструювати так званий “древнерусский язык”, який начебто був спільний для всіх східних слов’ян, – спираючись на давні київські тексти. І виходило, що в Києві розмовляли ледве не “староболгарською” мовою, що, звичайно, аж ніяк не відповідало історичній правді.

Давні тексти можна використовувати для вивчення мови наших предків, але в дуже своєрідний спосіб. Що й зробив професор Іван Огієнко в першій половині ХХ століття. Він дослідив описки, помилки київських авторів та переписувачів, які мимоволі зазнавали впливу живої народної мови. Часом давні писарі “переробляли” слова та “староболгарські” граматичні форми навмисне – щоб було “зрозуміліше”.

Друге джерело наших знань – сучасні українські говірки, особливо ті, які довго залишалися ізольованими й зазнавали мало впливу. Наприклад, нащадки деревлян і досі населяють північ Житомирщини, а сіверян – північ Чернігівщини. У багатьох говірках збереглися давньоукраїнські фонетичні, граматичні, морфологічні форми, які збігаються з описками київських писарів та письменників.

У науковій літературі можна знайти інші дати занепаду коротких голосних у східних слов’ян – ХІІ – ХІІІ століття. Проте таке “подовження життя” закону відкритого складу навряд чи обґрунтоване.

Коли зародилася українська мова?
Відлік, напевне, можна розпочати з середини першого тисячоліття – коли зникли короткі голосні. Саме це спричинило появу власне українських мовних ознак – як, зрештою, й ознак більшості слов’янських мов. Перелік тих ознак, що відрізняли нашу прамову від інших мов, може виявитися занадто нудним для нефахівців. Ось лише деякі з них.

Давні українські говірки характеризувалися так званим повноголоссям: на місці південнослов’янських звукосполучень ра-, ла-, ре-, ле- у мові наших пращурів звучало -оро-, -оло-, -ере-, -еле-. Наприклад: солодкий (“староболгарською” – сладкий), полон (плен), середа (среда), морок (мрак) тощо. “Збіги” в болгарській та російській мовах пояснюються величезним впливом “староболгарської” на формування російської мови.

Болгарським (південнослов’янським) звукосполученням на початку кореня ра-, ла- відповідали східнослов’янські ро-, ло-: робота (работа), рости (расти), уловлюю (улавливаю). На місці типово болгарського звукосполучення -жд- українці мали -ж-: ворожнеча (вражда), кожен (каждый). Болгарським суфіксам -ащ-, -ющ- відповідали українські -ач-, -юч-: виючий (воющий), спопеляючий (испепеляющий).


Коли короткі голосні звуки занепали після дзвінких приголосних, у праукраїнських говірках ці приголосні продовжували вимовлятися дзвінко, як і нині (дуб, сніг, любов, кров). У польській розвинулося оглушення, у російській теж (дуп, снек, любофь, крофь).

Академік Потебня виявив, що зникнення коротких звуків (ъ та ь) подекуди “змусило” подовжити вимовляння попередніх голосних “о” та “е” у новому закритому складі, аби компенсувати “скорочення” слова. Так, сто-лъ (“сто-ло”) перетворився на “стіел” (кінцевий ъ зник, зате подовжився “внутрішній” голосний, перетворившись на подвійний звук – дифтонг). Але у формах, де після кінцевого приголосного йде голосний, старий звук не змінився: сто-лу, сто-ли. Мо-стъ (“мо-сто”) перетворився на міест, муест, міист тощо (залежно від говірки). Дифтонг з часом трансформувався в звичайний голосний. Тому в сучасній літературній мові “і” в закритому складі чергується з “о” й “е” – у відкритому (кіт – ко-та, попіл – по-пе-лу, ріг – ро-гу, міг – мо-же тощо). Хоча деякі українські говірки зберігають давні дифтонги у закритому складі (кіет, попіел, ріег).

Давні праслов’янські дифтонги, зокрема й у відмінкових закінченнях, які позначалися на письмі літерою “ять”, знайшли своє продовження в давньоукраїнській мові. В одних говірках вони збереглися досі, в інших трансформувалися в “і” (як і в літературній мові): ліес, на земліе, міех, біелий тощо. До речі, українці, знаючи свою мову, ніколи не плутали написання “ять” з “е” в дореволюційній російській орфографії. У деяких українських говірках давній дифтонг активно витіснявся голосним “і” (ліс, на землі, міх, білий), закріпившись у літературній мові.

Частина фонетичних та граматичних особливостей праслов’янської мови знайшла продовження в українських діалектах. Так, праукраїнська успадкувала давнє чергування к–ч, г–з, х–с (рука – руці, ріг – розі, муха – мусі), яке збереглося й у сучасній літературній мові. Здавна в нашій мові наявний кличний відмінок. У діалектах активною є давня форма “передмайбутнього" часу (буду брав), а також давні показники особи й числа в дієсловах минулого часу (я – ходивем, ми – ходилисьмо, ти – ходивесь, ви – ходилисте).

Опис усіх цих ознак займає цілі томи в академічній літературі... [ґрунтовні суто наукові праці є в шановного Івана Огієнка]

Якою мовою розмовляли в Києві в доісторичні часи?
Звісно ж, не сучасною літературною мовою.

Сало с №востями,ccn, saloandnews, сало с новостями, новости с салом,разное,Балакучий шинок,Сало, аналитика, обсуждения, Украина, война,мова,історія,разная политота

Так-так, я досі не виправив на "Та що ви кажете, куме"

Будь-яка літературна мова є певною мірою штучна – вона виробляється письменниками, просвітителями, діячами культури в результаті переосмислення живої мови. Часто літературна мова є чужою, запозиченою, а подекуди й незрозумілою для неосвіченої частини населення. Так, в Україні з Х по ХVIII століття літературною мовою вважалася штучна – українізована “староболгарська” мова, якою написано більшість літературних пам’яток, зокрема “Ізборники Святослава”, “Слово о полку Ігоревім”, “Повість врем’яних літ”, твори Івана Вишенського, Григорія Сковороди тощо. Літературна мова не була застиглою: вона постійно розвивалася, змінювалася протягом століть, збагачувалася новою лексикою, граматика її спрощувалася. Ступінь українізації текстів залежав від освіченості та “вільнодумства” авторів (церква не схвалювала проникнення народної мови в письмо). Ця київська літературна мова, створена на основі “староболгарської”, зіграла величезну роль у формуванні російської мови. Сучасна літературна мова була сформована на основі наддніпрянських говірок – спадкоємниць наріччя літописних полян (та, очевидно, антського союзу племен, відомого з іншомовних історичних джерел) – у першій половині ХІХ століття завдяки письменникам Котляревському, Гребінці, Квітці-Основ’яненку, а також Тарасові Шевченку.

Отже, до формування загальнонаціональної мови українці розмовляли різними українськими говірками, послуговуючись на письмі українізованою “староболгарською”.

У князівську добу в Києві розмовляли “загальнозрозумілою” для жителів стольного міста мовою (койне), яка була сформована на основі різних давньоукраїнських племінних говірок, головним чином полян. Ніхто ніколи її не чув, і в записах вона не збереглася. Але, знову ж таки, описки стародавніх літописців та переписувачів, а також сучасні українські діалекти дають уявлення про ту мову. Щоб уявити її, слід, напевне, “схрестити” граматику закарпатських говірок, де давні форми збереглися найкраще, чернігівські дифтонги на місці “ять” та сучасного “і” в закритому складі, особливості “глибокої” вимови голосних звуків у нинішніх жителів півдня Київщини, а також Черкащини й Полтавщини.

Чи зрозуміли б сучасні українці мову, якою розмовляли кияни, скажімо, в першій половині ХІІІ століття (до орди)?

Безперечно, так. Як на “сучасне” вухо, то звучала б вона наче своєрідне українське наріччя. Щось подібне до того, що ми чуємо в електричках, на базарах та будівельних майданчиках столиці.

Чи можна називати давню мову “українською”, якщо самого слова “Україна” не було?
Назвати мову можна як завгодно – суть від цього не міняється. Давні індоєвропейські племена теж свою мову “індоєвропейською” не називали…

Закони мовної еволюції жодним чином не залежать від назви мови, яку їй дають у різні періоди історії її носії чи сторонні люди.

Ми не знаємо, як іменували свою мову праслов’яни. Можливо, узагальненої назви не існувало взагалі. Так само нам не відомо, як називали своє наріччя східні слов’яни в доісторичну добу. Скоріш за все кожне плем’я мало свою самоназву і по-своєму називало свою говірку. Є припущення, що слов’яни йменували свою мову просто “своя”.

Слово “руська” щодо мови наших предків з’явилося відносно пізно. Цим словом спочатку позначали просту народну мову – на противагу писемній “слов’янській”. Пізніше “руська” протиставлялася “польській”, “московській”, а також неслов’янським мовам, якими розмовляли сусідні народи (у різні періоди – чудь, мурома, мещера, половці, татари, хазари, печеніги тощо). Українська мова називалася “руською” до ХVІІІ століття.

В українській мові чітко розділяються назви – руський і російський, на відміну від російською, де ці назви безпідставно плутаються.

Слово “Україна” з’явилося теж відносно пізно. У літописах воно зустрічається з ХІІ століття, отже, виникло кількома століттями раніше.

Як інші мови вплинули на формування української?
Українська мова належить до “архаїчних” мов за своїм словниковим складом та граматичним строєм (як, скажімо, литовська й ісландська). Більшість українських слів є успадкованими з індоєвропейської прамови, а також із праслов’янських наріч.

Чимало слів прийшло до нас від племен, що сусідували з нашими предками, вели з ними торгівлю, воювали тощо, – готів, греків, тюрків, угрів, римлян та ін. (корабель, миска, мак, козак, хата та ін.). В українській є також запозичення зі “староболгарської” (наприклад, область, благо, предок), польської (шпаргалка, забавний, шабля) та інших слов’янських. Проте жодна з цих мов не вплинула ні на граматику, ні на фонетику (звуковий стрій) мови. Міфи про польський вплив поширюють, як правило нефахівці, котрі мають дуже далеке уявлення як про польську, так і про українську мови, про спільне походження всіх слов’янських мов.

Українська постійно поповнюється за рахунок англійських, німецьких, французьких, італійських, іспанських слів, що є характерним для будь-якої європейської мови».

Джерело: Володимир Ільченко, УНІАН
Развернуть

Моя Україна фэндомы рада віче разная политота 

Віче пам'яті полеглим

Моя Україна,фэндомы,рада,віче,разная политота

Нині полягло багато славного й відчайдушного козацтва, яке заблокували не тільки в політиці, а й на всьому реакторі. Невідомо, чи буде в нього бажання повертатися на реактор і робити нові профілі (та й ті час од часу блокують), тому з'явилася думка, чи не знайти альтернативу, де можна зібратись нашим товариством без додаткових обмежень.


Українського іміджборду-соцмережі, на кшталт 9gag, reddit, imgur, pi**bu чи реактора немає. На мою думку, найдоступнішим варіянтом є знов facebook. Справа не в тому, аби перекочувати туди, а лише дати альтернативу й гарну можливість для полеглих душ спілкуватися зі світом живих. За внутрішньою сутністю це було б "Товариство укрореакторців".


Якщо ви "за", можна обмовити реалізацію: воскресити Сало; поряд із Салом/паралельно/замість нього зробити загальну (закриту чи відкриту) спільноту, до якої (як вирішиться) дублюватимуться дописи з українських розділів реактору чи робитимуться якісь свої дописи. Також це може стати місцем для контенту, який викладають на головну реактору й вимушені робити російською мовою, а в перспективі хтозна, може, дозріємо до створення свого сайту.


Будь ласка, ваші думки та пропозиції.

У разі створення спільноти:
Приєднаюся, час од часу робитиму дописи
11 (13.3%)
Приєднаюся, буду лише читати
33 (39.8%)
Не приєднаюся, бо не цікаво/не сиджу в соцмережах
39 (47.0%)
Развернуть

#Сало с №востями Балакучий шинок язык історія разная политота 

Звідки взялася російська мова?

Кто нє панімаєт, ґуґл-пєрєводчік ф помошь, вам панравітса.

На хвилі москвобурлінь прийшов час на цю статтю.

Сало с №востями,ccn, saloandnews, сало с новостями, новости с салом,разное,Балакучий шинок,Сало, аналитика, обсуждения, Украина, война,язык,історія,разная политота

«Якби не християнство, то російська мова була б невпізнанно іншою... Кирило й Мефодій не зрозуміли б богослужіння в сучасній православній церкві, яке ведеться нібито їхньою мовою... Чи слов’янською є російська мова?..


Від нефахівців сьогодні можна почути різні “гіпотези” з мовної проблематики. Одні вважають, що російська мова в Україні “поселилася” ледве не раніше від української. Інші взагалі стверджують, що російська – це не слов’янська, а угро-фінська мова...


Мови-близнюки

Мова, як відомо, чи не найнадійніший хранитель історичної пам’яті. Зіставляючи, здавалося б, далекі одна від одної мови – скажімо, гінді та литовську або таджицьку та грецьку, – учені дійшли до висновку про існування в далекому минулому індоєвропейської спільноти людей. Інших доказів цього, на жаль, не збереглося. А вивчення назв річок, гір, міст і сіл дає уявлення про процеси переселення народів в доісторичні часи.


Мова зберігає в собі також сліди порівняно недавніх подій – варто лише уважно придивитися...


Поширення православ’я серед східних слов’ян залишило на російській такий відбиток, що можна впевнено констатувати: якби не християнство, то російська мова була б невпізнанно іншою. Більш того, відмінності між східнослов’янськими мовами (російською, українською та білоруською), судячи з усього, були б такі неістотні, що, можливо, тут би досі розмовляли однією мовою. А це означає, що на цій землі склалася б абсолютно відмінна від нинішньої етнічна картина. Адже саме мова є головною ознакою етнічної спільноти.


Про спорідненість російської та української мов сказано й написано багато. Справді, ці мови вельми близькі одна до одної – лексично, фонетично, граматично. Проте мало хто звертає увагу (хіба що фахівці-мовознавці) саме на те, що їх роз’єднує, тобто на принципові відмінності, які дають можливість стверджувати, що російська та українська – таки різні мови, а не говірки однієї мови.


Щоб зрозуміти ці відмінності, достатньо проаналізувати будь-який російський текст (бажано з газети, журналу чи художньої книжки), виділивши в ньому слова, що не є характерні для української. Для цього, звичайно ж, бажано володіти обома мовами.

Наведемо дещо тенденційно підібраний (для наочності) уривок з російської газети:


«Во время работы общего собрания председательствующий дважды просил слова, но представители оппозиции прерывали его возгласами с мест. Охладить разбушевавшиеся страсти удалось лишь руководителю оргкомитета, который занимался согласованием позиций еще на стадии подготовки форума».


Виділені слова або відсутні в українській мові (общий – загальний, председатель – голова, возглас – викрик), або фонетично відрізняються від українських аналогів (работа – робота, прерывать – переривати, охлаждать – охолоджувати). Що ж це за слова? Як вони з’явилися в російській мові або зникли в українській (якщо серйозно сприймати гіпотезу східнослов’янської єдності)?


Справді, усі виділені в тексті слова мають щось загальне – вважаються запозиченими з так званої старослов’янської мови, якою розмовляли й писали слов’янські просвітителі Кирило та Мефодій.


Творіння Кирила та Мефодія

Чимало навіть достатньо грамотних людей вважають, що старослов’янська – це мова наших пращурів, якою вони розмовляли за часів Русі. Мабуть, плутанину вносить сама назва – старослов’янська. Насправді ж, ця мова належить до південнослов’янської підгрупи слов’янських мов, точніше є солунським діалектом давньомакедонскої мови, на яку в IX столітті Кирило та Мефодій переклали грецький текст Біблії. Окрім живих слів їхнього рідного наріччя, вони ввели в перекладний текст безліч нових, грецьких слів або кальок з грецької, оскільки своїх явно бракувало.

Сало с №востями,ccn, saloandnews, сало с новостями, новости с салом,разное,Балакучий шинок,Сало, аналитика, обсуждения, Украина, война,язык,історія,разная политота

Найближчими родичами старослов’янської мови є македонська, болгарська, сербська, хорватська, словенська мови. Ставши мовою слов’янського православ’я, старослов’янська отримала також назву – церковнослов’янська. Хоча між «щирою» старослов’янською та церковнослов’янською є істотні фонетичні відмінності: одні й ті самі слова читаються по-різному. Принаймні, Кирило й Мефодій навряд чи б зрозуміли богослужіння в сучасній православній церкві, яке ведеться нібито їхньою мовою.


Загалом старослов’янська мова, тобто мова, на якув IX столітті було перекладено Біблію, як відомо, ніколи не була рідною для східних слов’ян, що населяли Русь, ні до ухвалення ними християнства, ні після. Вони розмовляли (і розмовляють донині) на східнослов’янських говорах, невдало названих у науковій літературі «давньоруською мовою».


Прийшовши в Русь разом із православ’ям, старослов’янська мова дістала статус книжної, чи писемної мови. Окрім церкви, її використовували як «єдино правильну» для складання документів, ведення літописів, написання листів, художніх творів тощо. Проте більшість людей її не розуміли; південнослов’янські граматичні конструкції сприймалися погано, тому для світських потреб користувачі писемної мови (писарі, переписувачі, літописці, письменники) поступово українізували її, тобто робили зрозумілішою, більш прийнятною.


Уже «Слово о полку Ігоревім» (ХII століття) написане, як кажуть в Україні (щодо українсько-російського просторіччя) «суржиком» – сумішшю старослов’янської з давньоукраїнською. Більш того, автор, мабуть, не особливо розуміючись на правилах граматики мови Кирила й Мефодія, придумав такі конструкції, що деякі учені, спираючись на них, цілком серйозно намагаються «реконструювати» міфічну живу давньоруську мову. Наприклад, не сприймаючи старослов’янських форм минулого часу (бяше, сидяху), автор слова приклеїв до них українські закінчення -ть, і вийшло: бяшеть, сидяхуть, граяхуть, на кшталт – сидить, летить, ідуть. Або такий приклад зі «Слова»: «Чи ли въспъти было…» Мабуть, авторові було не зовсім зрозуміле значення старослов’янської частки «ли», тому він «посилив» її українським аналогом – чи.


Таким чином, з приходом християнства в Русі-Україні в Х – ХVIII століттях і навіть пізніше одночасно співіснували як би три мови: власне східнослов’янська, якою розмовляли східнослов’янські племена та їхні нащадки, котрі утворили, зокрема, український етнос; старослов’янська (церковнослов’янська), що обслуговувала потреби православної церкви; і книжна українсько-слов’янська, тобто українізована церковнослов’янська, яка вважалася «правильною», грамотною мовою, на якій вели діловодство, писали художні твори, листи й навіть викладали в навчальних закладах. З розвитком живої східнослов’янської видозмінювалася й книжна мова, тоді як старослов’янська, піддавшись істотним фонетичним змінам у східнослов’янському середовищі ще в Х – ХI століттях, далі змінювалася несуттєво.


Усі відомі тексти ХI – XVIII століть, що дійшли до нас, написані або власне церковнослов’янською мовою (наприклад, «Ізборники Святослава»), або українізованою старослов’янською («Слово о полку Ігоревім», «Повість врем’яних літ», твори Григорія Сковороди тощо).


Цей короткий екскурс в історію дає змогу побачити, як щільно стикалися українська й церковнослов’янська мови, проте, у живу українську слов’янська лексика проникла дуже незначно – порівняно з російською, у якій вона займає не менш як третину словника, а якщо враховувати словотворчі морфеми, – більш як половину!


Слов’янізми в українській мові мають здебільшого чітке стилістичне забарвлення: вони сприймаються як архаїзми (часто з«церковним» ухилом), тобто як слова часів українсько-слов’янської двомовності, або навіть як русизми (врата, всюдисущий, благолєпіє і т.д.). Жива українська мова практично не прийняла слов’янізмів у свій словник. Слів і словотворчих морфем з явно вираженими південнослов’янськими ознаками в українській небагато: область, учитель, нужденний.


Пригоди слов’янізмів у російській мові

Чим же пояснюється таке глибоке проникнення старослов’янської лексики (і частково граматики й фонетики) у російську мову та неприйняття її українською?


Радянські мовознавці якось обходили цю проблему боком, обмежуючись констатацією: слов’янізми проникли в діалекти східних слов’яну X – XIII століттях, потім, після падіння Візантії та утворення могутнього центру православ’я в Москві в XIV – XV століттях, прийшла їхня друга хвиля. Причому нав’язували церковнослов’янську мову в столиці Московської держави, як стверджують учені, саме українські викладачі. 


Заслуга в закріпленні церковнослов’янської лексики в словнику російської мови приписується Михайлові Ломоносову, який розробив учення про три "штилі". Відзначимо попутно, що Ломоносов не ввів слов’янізми в ужиток, як іноді намагаються піднести радянські філологи, а констатував стан сучасної йому мови.

Сало с №востями,ccn, saloandnews, сало с новостями, новости с салом,разное,Балакучий шинок,Сало, аналитика, обсуждения, Украина, война,язык,історія,разная политота

Слов’янізми й за часів Ломоносова, і декількома століттями раніше, і нині були і є складником російської лексики. У російській, на відміну від української, вони сприймаються як цілком «свої», за винятком рідковживаних або нарочито «церковних» (брег, глас вопиющего, дщерь).


Мабуть, некоректно взагалі говорити про запозичення чи асиміляцію слов’янізмів у російській мові, оскільки процес проникнення їх у мову тотожний її еволюції. Інакше кажучи, якби не було старослов’янської – не було б і російської.


Радянські науковці чомусь «соромилися» визнати той факт, що православ’я зіграло вирішальну роль у формуванні російського етносу. Вивчення генезису мови як віддзеркалення розвитку культури й становлення етносу допомагає відновити не зовсім ясну картину консолідації різноетнічних елементів у російський етнос.


Ще академік Олександр Шахматов на початкуминулого століття підкреслював, що російська мова з’явилася внаслідок взаємодії церковнослов’янської мови зі східнослов’янською в Києві. Тобто, якщо називати речі своїми іменами, російська бере свій початок в українізованій слов’янській – книжній мові Х – XII століть. І зобов’язана саме православній церкві, разом з якою церковнослов’янська мова прийшла в Русь.


Зі всім вищесказаним навряд чи хтось із учених стане сперечатися. Існує, щоправда, гіпотеза, відповідно до якої частина слов’янських племен, котрі населяли землі на північ від Русі, пришли туди зі слов’янського півдня, тобто були південними слов’янами. Звідси та легкість, з якою російська мова «ввібрала в себе» південнослов’янські ознаки. Проте навіть ця гіпотеза не суперечить вищесказаному. Адже якби не мова Кирила й Мефодія, що просувалася на північ з боку Києва, ці південнослов’янські острівці розчинилися б у східнослов’янській масі.


Місіонерська роль слова

Проте все-таки не зовсім ясним залишається питання: яким чином відбувалося масове проникнення іншомовної, південнослов’янської, лексики в мову різних племен (до речі, часто навіть не слов’янських). Адже в живій російській мові з часів початку її формування фігурують чужі східнослов’янським діалектам слова й форми: время, сладкий, облако, средний, вредный, любимый, избивать, восход, враг, единственный, дважды, охранять, храбрый, Владимир, странный, плен, каждый, между, возможно, прохладный тощо.


Така мовна експансія можлива в разі завоювання одних народів іншими, внаслідок чого одна мова поглинає іншу, результатом чого стає щось третє (мова-“переможниця” отримує фонетичні та інші ознаки “переможеної” мови). Так, унаслідок завоювання Британських островів норманами в ХI столітті в англійському словнику – германському за походженням – з’явилося близько 70 відсотків слів французького (латинського) походження. У німецькому оточенні припинила своє існування прусська мова, в англійській – розчинилася валійска. Історія знає безліч таких прикладів, коли носії однієї мови витісняли носіїв іншої мови. Проте у випадку з російською спостерігається щось унікальне: адже східнослов’янські племена, котрі поширили свій вплив на територію нинішньої Росії, не були носіями церковнослов’янської мови.


«Тріумфальна хода» церковнослов’янської мови, мабуть, пояснюється тим, що експансія на північ супроводжувалася посиленою місіонерською діяльністю священнослужителів і знаті. Завойовники не просто йшли знімати дань із нових підданих, а несли також віру, нерозривно пов’язану з її мовою.

Permians
Chude:
Muroi
Baltic tnbes
ishchei
lordvini.
Khazaran empire
Slavonic t i
rip,Сало с №востями,ccn, saloandnews, сало с новостями, новости с салом,разное,Балакучий шинок,Сало, аналитика, обсуждения, Украина, война,язык,історія,разная политота

Як свідчать історичні джерела, завойовники-місіонери часто стикалися з опором завойованих народів, серед яких, окрім слов’янських, було чимало угро-фінських племен. Проте з часом нова віра справила на тих, хто її прийняв, такий вплив, що разом з нею вони прийняли і її мову. 


Початок формування російського етносу й мови припадає на ХII – XV століття, коли на основі східнослов’янських говірок та церковнослов’янської лексики починає формуватися російська мова. На перших порах запровадження християнства й, відповідно, мови (як бачимо, ці процеси нероздільні) проходило не завжди гладко: насильно викорінювалися старі обряди, предмети культу, можливо, письмена, пов’язані з поклонінням язичницьким богам. Сучасна російська зберегла сліди живої двомовності, коли на завойованих територіях співіснували одночасно східнослов’янська мова дохристиянського періоду і нова, масово нав’язувана священнослужителями та освіченою знаттю. Збереглося безліч паралельних форм: холод – прохлада, сторона – страна, сидячий – сидящий, волость – власть, ровный – равный, перегородить – преграждать, один – единый, выпытать – испытать тощо.


Змінилося декілька поколінь, поки християнська віра, як і церковнослов’янська лексика, міцно увійшли в життя народу, що формувався.

Таким чином, стає зрозумілим, чому російська мова прийняла слов’янізми, а українська – ні. Адже формування етносів і, відповідно, мов відбувалося в різні періоди: до приходу старослов’янської мови в Русі вже сформувався етнос із своєю мовою, на яку іншомовні елементи навіть упродовж кількох століть взаємодії в «мирних умовах» не могли справити істотного впливу. На північ від Русі консолідація різноетнічних елементів відбувалася пізніше – під зовнішнім тиском, який супроводжувався прищепленням віри та «її» мови.


Сьогодні непросто намалювати реальну картину тієї, за історичними мірками, зовсім недавньої епохи, але очевидним є одне: християнство кардинально змінило етнічну картину в східнослов’янському світі».


Джерело: Володимир Ільченко, УНІАН

Развернуть

#Острый Перец политика песочница политоты свині змова facebook разная политота 

Еидегна Кигг^эоуа
втравня о 12:39 С)
-	оце шо свинл дохнуть це ти думает то? - каже чоловж середых роюв, котрого я пщвожу.
Повертаю голову. Дивлюсь запитально. В очах моТх питания "шо?".
-	це все вони! - продовжуе в!н.
-	хто вони? - питаю спошно.
-	верхи наши. правп-ельство! - каже.
-	ви

Развернуть

Моя Україна фэндомы Львівщина замок Дивовижна Україна разная политота 

Руїни Старосільського замку князів Острозьких

Моя Україна,фэндомы,Львівщина,замок,Дивовижна Україна,разная политота
Моя Україна,фэндомы,Львівщина,замок,Дивовижна Україна,разная политота
Моя Україна,фэндомы,Львівщина,замок,Дивовижна Україна,разная политота
Моя Україна,фэндомы,Львівщина,замок,Дивовижна Україна,разная политота
Моя Україна,фэндомы,Львівщина,замок,Дивовижна Україна,разная политота
»«у: ^
в1,Моя Україна,фэндомы,Львівщина,замок,Дивовижна Україна,разная политота
Город з бульбою біля Північної вежі

Развернуть

#Острый Перец политика песочница политоты Дід Панас цитаты великих людей original content разная политота 

Шоойэ a gmag/ й оч^жжоЕрь	g® ©я»ь
0 ЮЗСО© (Ж1Нй0ОЗйЁь ЩЭ РЗЙЖЬЙЯ ИЗ,Острый Перец,политика,политические новости, шутки и мемы,песочница политоты,Дід Панас,цитаты великих людей,original content,разная политота

Развернуть

#Сало с №востями социальные сети Вк разная политота 

IT-фахівці хочуть створити альтернативу «ВКонтактє»

Сало с №востями,ccn, saloandnews, сало с новостями, новости с салом,разное,социальные сети,Вк,разная политота

Команда з 30 програмістів із StartupSoft разом з Олександрою Струмчинською готові розробити українську соцмережу одночасно для трьох платформ: web, iOS i Android. Перед тим як інвестувати капітал і час в розробку даного продукту, потрібно пересвідчитись у потребі.


Якщо до 1 червня кількість підпиcників досягне 50,000+, StartupSoft розробить продукт протягом 4-х місяців.

http://www.ukrainians.co/

Развернуть